Федір Гамор: Закарпатська область має 80 % "Червоної книги України"

Директор Карпатського біосферного заповідника Федір Гамор

Екологічна катастрофа поряд

 – Отже, Федоре Дмитровичу, розкажіть, будь ласка, для чого була створена ця академія і чим вона займатиметься?

 – Нині в Україні існує Національна академія наук та 5 галузевих національних академій – державних наукових ор­ганізацій. Що ж стосується екологічної академії, то вона існувала з початку 90-х, але як громадська структура. І ось указом Президента від 19 грудня було схвалене,  вважаю, дуже важливе рі­шення: створити державну академію.

В указі записано: "Враховуючи необхідність забезпечення комплексного розвитку екологічної науки та розроблення науково-методичних засад для розв’язання екологічних проблем, постановляю підтримати ініціативу провідних учених щодо заснування академії екологічних наук України як державної наукової організації, основними завданнями якої є: забезпечення комплексного розвитку екологічної науки; проведення фундаментальних і прикладних досліджень з питань екологічної безпеки, раціонального природокористування та охорони довкілля; наукове супроводження впровадження результатів прикладних досліджень у галузі екології" і так далі. Є цілий блок питань, які академія буде вирішувати.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбувся всесвітній саміт глав держав, де вперше заявлено, що цивілізація на порозі екологічної катастрофи. Якщо суспільство не змінить свого ставлення до природи, то ми однозначно зникнемо. Було схвалено план дій на XXI століття, що годиться зробити людству, аби припинити падіння в екологічну прірву. Встановили завдання: знайти компроміс між потребами людини сьогоднішнього покоління й  при­йдешніх. Країни, що підтримали цю концепцію, прийняли в себе закони, розробили програми тощо. В Україні нічого цього немає. Тому що у нас дуже розпорошена робота: всі займаються сталим розвитком, всі розв’язують екологічні проблеми, а порядку немає. Академія не має на меті замі­нити собою інші екологічні структури, але вона повинна впорядкувати цю ді­яльність, координувати її. В Україні на проблеми екології виділяють значні кошти, однак через брак єдиного напрямку в роботі, вони використовуються недостатньо раціонально.

– Тож що за люди ввійшли до складу академії?

 – 13 березня відбулися перші збори, на яких було обрано президента Академії, віце-президентів, головного вченого секретаря. Очолив її міністр охо­рони навколишнього середовища, відомий учений галузі екології, професор Георгій Філіпчук. Він доклав багато зусиль, щоб ця установа була створена, тому академіки одноголосно проголосували за нього. Першим віце-президентом обрано Юрія Щербака – першого міністра охорони довкілля України, доктора медичних наук та директора інституту сталого розвитку при інституті ім. Вернадського. Віце-президенти й секретар також відомі в Україні науковці. Таким чином, ми вже маємо ке­рівництво. Наступний крок – зареєструвати її в Мін’юсті, розробити й схвалити статут. Крім того, визначено 6 від­ділень, які працюватимуть у складі академії. Відділення сталого розвитку й екологічної політики, екологічної безпеки й техногенних проблем із захисту довкілля, відділення охорони й раціонального використання природних ресурсів, екологічного законодавства, освіти й інформації, еколого-медичних проблем, біорізноманіття заповідної справи та екомережі. Одне слово, охоплено весь спектр проблем.

Три в одному

 – Минулої осені Карпатський біосферний заповідник відзначив 40-ліття з часу свого створення. Роз­кажіть, будь ласка, з якими досягненнями зустрів за­повідник цю дату?

- Торік, так сталося, збіглися три ювілейні дати, важливі для заповідника. По-перше, виповнилося 100 років із дня створення в Карпатах перших резервацій, до яких належали, зокрема, резервати "Стужиця" на Великоберезнянщині, "Тиха" (якого, до речі вже не існує – вирубали) у тому ж районі та "Піп-Іван Мармороський" на Рахівщині. Ці резервати стали основоположниками Карпатського біосферного заповідника. Інша важлива дата – 40-річчя створення власне заповідника. І третя  – рівно 15 років тому указом Президента України Карпатський державний заповідник був реорганізований у біо­сферний.

 І це не просто зміна вивіски, це принципово нова інституція, перед якою стоять інші завдання. Біосферних заповідників в Україні лише 4, вони є складовими мережі біосферних резервацій багатьох країн. Це природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення. Перша відмінність біо­сфер­ного заповідника від звичайного в тому, що він поділений на функціональні зони. Природний заповідник – це тери­торія, яка повністю вилучається з використання, вона призначена для забезпечення суто природних процесів. У нашому – це приблизно 30 % усієї території. Навколо заповідних ядер (у нас їх декілька) утворюється буферна зона, у якій уже дозволяються певні види ді­яльності, що не завдають шкоди осердю. Там можливе випасання великої худоби та овець, туристична, екологічна діяльність тощо. І третя зона – най­більша – антропогенних ландшафтів, або традиційного господарювання. Вона займає близько 35 % території. Це зона сільського господарства, випасання худоби, лісо- й водокористування. Але, знову ж таки, тут не допускається ді­яльність, що здатна серйозно порушити гармонійність природи. Робота заводів, фабрик тут неприпустима.

– Тобто державний заповідник був менший за біосферний?

 – І набагато. Якщо державний мав 12,6 тисячі гектарів, то біосферний – 53,6 тисячі га. Біосферні заповідники повинні мати досить великі за площею території, які дозволяють поділ на згадані зони. До них обов’язково повинні входити населені пункти. Ба більше, ни­ні в світі порушується питання про створення біосферних територій на великих урбанізованих об’єктах. Наприклад, міські біосферні об’єкти – парки й таке інше. Щоб якимсь чином зменшити темпи падіння в екологічну прірву. Цього прагне багато країн світу, а ЮНЕСКО відіграє координувальну роль.

 Наша гордість

 – Карпатський біосферний заповідник такий, як інші, чи є унікальним?

  – Ні, він справді унікальний для України (і не лише для неї) з багатьох причин. Перша особливість нашого заповідника полягає в тому, що він має кластерну побудову. Тобто не є суцільним, а складається з різних масивів – від закарпатської рівнини до субаль­пій­ської та альпійської зони. Це дуже важливо, оскільки в ньому є різна флора й фауна. Тому ми, як науковці, можемо досліджувати, які процеси відбуваються в різних кліматичних зонах. Такого об’єкта в Україні більше немає. Друга особливість: на території запо­відника є букові праліси, занесені до переліку всесвітньої спадщини
ЮНЕСКО. Є й чимало іншого. Тут величезна кількість рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, які не трапляються більше ніде в Україні. Майже 80 % Червоної книги зосереджено на території Карпатського заповідника. Таким багатством не може похвалитися жоден інший заповідник чи національний парк України. Є величезні життє­здатні популяції того ж "червонокнижного" карпатського бурого ведмедя, рисі, дикого кота, беркута. На нашій території зберігається едельвейс і багато інших рідкісних рослин. Зрештою, географічний центр Європи, найвища точка України, Долина нарцисів – все це тут і є нашою гордістю.

Заробляємо й самі

 – У яку суму обходиться утримання заповідника державі? 

 – Бюджет – близько 7 мільйонів гривень. Це десь на 50 % задовольняє наші потреби. У зв’язку з кризою, цього року кошти виділяють суто на заробітну плату, що ж стосується природоохоронних заходів, то тут уже треба шукати резерви й заробляти самостійно. Щорічно власними силами спромагаємося на близько 700 тисяч грн. Це невелика сума, але вона допомагає роз­в’язувати нагальні проблеми в діяльності заповідника.

– А чи є можливість в майбутньому заробляти більше?

  – Працюємо над цим. Насамперед тут потрібно вкладати якісь кошти, створювати інфраструктуру. Цьогоріч маємо завершити будівництво рекреаційного пункту в передолині під Говерлою, який нам приноситиме якісь прибутки. У нас працює досить ефективне форелеве господарство. Дещо маємо й від реалізації деревної продукції міс­цевому населенню, зокрема дров на опалення.

– Чи багато шкоди заповіднику завдають вандали або браконьєри?

 – Я б не сказав, що багато. Буває, звісно, всяке. З останніх згадується акт вандалізму проросійської організації на Говерлі, коли понищили знаки україн­ської державності, чи сходження на найвищу точку країни на джипах. Трапляються й випадки браконьєрства на кабана, оленя чи ведмедя. Але, як правило, полюють за межами заповідника. Тварини ж мігрують. Якщо вийдуть за межі охоронної зони, там уже на них можуть очікувати з рушницями – з цим нічого вдіяти не можемо.

– Якось довелося чути історію від людини, яка назвалася працівником заповід­ника, що на його територію завозять нові види тварин і рослин. Нібито завезли змій, які спарувалися з тутешньою гадюкою... Витворився новий вид плазуна – дуже отруйний…  

 – Ваш співрозмовник був, видно, самозванцем та інтриганом. По-перше, це дуже дороге задоволення, на що ми не маємо коштів, а по-друге, це заборонено законом, тому ми такого ніколи не робили й не будемо робити.

Теги: Рахів, Карпатський біосферний заповідник, Федір Гамор

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати